Бій під Крутами 1918 року: правда, яку варто знати
Чому саме бій під Крутами став символом протистояння молодої Української Народної Республіки з більшовиками, якими міфами обросла ця подія, які дані достовірні — в ефірі програми Історичний фронт розповів історик Віталій Скальський.
Андрій Давидов: Якою була ситуація в Україні на початку 1918 року?
Віталій Скальський: Мабуть, треба почати з березня 1917 року, коли в Російській імперії відбулася революція. Українці почали організовувати різні партії, товариства та спілки і врешті в листопаді було оголошено про створення УНР. А більшовики, які прийшли до влади в Петрограді, мали на меті зруйнувати весь лад і на його руїнах побудувати щось своє. І тут стався світоглядний розкол, адже більшовики вважали, що вони захопили владу на всій території колишньої Російської імперії, зокрема в Україні, з чим не була згодна Центральна Рада. Тому більшовики пішли наступом на Україну.
Ті події можна порівнювати і з нинішнім російським вторгненням, адже це була така собі гібридна війна. На картах фактично неможливо провести лінію фронту, бо більшовики проникали в міста і селища по всій території України і намагалися зсередини підняти бунти. Вони утворювали так звані військово-революційні комітети, намагалися вчинити переворот і проголосити себе новою владою. Українське керівництво спершу мало звертало на все це увагу та сприймало більшовиків як не надто велику загрозу. В Києві спроби більшовицького бунту швидко придушували, адже довіра до Центральної ради була надзвичайно високою. Тож більшовики почали вести антиукраїнську пропаганду, зокрема розкручувати ідею перевиборів Української Центральної Ради. Вони хотіли ввести туди своїх представників. Мав обиратися один представник від 10 000 робітників і один від 100 000 селян. Проте їхня афера не вдалася.
Андрій Давидов: Яким був перебіг боїв на початку 1918 року?
Віталій Скальський: Про Крути нам добре відомо, але ми не знаємо про всі інші бої, які відбувалися ледь не на кожній станції. Серед розстріляних крутянців був Володимир Шульгін — брат міністра закордонних справ УНР. Там були розстріляні діти відомих українців, родичі яких змогли виїхати свого часу за кордон і зберегти пам'ять про їхній подвиг. В усіх інших боях гинули люди, рідні яких не могли з якихось причин розповісти про їхню жертву. Крім того, за радянських часів розповідати, що хтось із рідні загинув у боях з більшовиками було небезпечно для життя. А більшовики всі ці дані тим паче затирали. Крім того, коли почався наступ червоноармійців, українська армія тільки зароджувалася, це були перші загони добровольців, зокрема гайдамацький кіш Слобідської України під керівництвом Симона Петлюри. І не завжди вони мали можливість і час вести якусь документацію про бої. Але деякі дані все ж збереглися, так ми знаємо про бої на станціях Бахмач і Макошин. Слід звернути увагу, що більшовики наступали не вздовж залізничної гілки Москва-Київ, а через Харків. Захопивши місто, через Полтаву вони мали йти на Київ. І основні більшовицькі сили були зосереджені там, а на станції Крути стояли допоміжні військові частини. Відповідно, українське військове керівництво спрямувало основні сили в район Полтави, а під Крути — юнаків. На той час слово "юнак" означало не вік, а що це був учень військової школи. Тож це стереотип, що під Крутами загинули ледь не діти. Насправді це були достатньо підготовлені учні військової школи.
Андрій Давидов: Якою була чисельність наших військ та якого віку були ці військові?
Віталій Скальський: Щодо чисельності, точних даних немає. Ярослав Тимченко у своїй монографії намагався вирахувати їхню кількість, але ці цифри мені поки видаються не досить обґрунтованими. Це теж один зі стереотипів про той бій, що 300 крутянців протистояли 5 тисячам московських солдатів. Скільки було солдатів і матросів, теж точно не відомо.
Частина із розстріляних крутянців вже були одружені. Наскільки мені відомо, найстаршому було 28 років. Хоча, безумовно, певна кількість гімназистів віком від 14 до 16 років там була. Але наказу вирушати на фронт їм військове керівництво не давало. Це був їхній патріотичний порив — стати на захист Батьківщини.
Отже, більшовицькі війська, наступаючи під Полтавою, помітили, що можна легко перейти на північну гілку залізниці. Так вони і вчинили. Спочатку стався бій під Бахмачем, а потім — під Крутами. Точаться суперечки і щодо дати бою — 29 чи 30 січня. Більшовики переплутали назви станцій і відправили переможну телеграму в Москву, хоча бій під Крутами стався наступного дня. Українські бійці мали бронепотяг, з якого досить успішно били по ворогах. Бій, за деякими оцінками, тривав до двох діб. Ввечері, коли в Семена Лощенка закінчилися набої, коли вже були поранені і загиблі з українського боку, яких треба було вивозити, командир Аверкій Гончаренко вирішив відступати. І тут сталося несподіване, можливо, через втому чи через погану комунікацію: студентська сотня не отримала наказу про відступ. Дехто з них все ж потрапив на потяг, що відступав, але 36 осіб на станції Крути застали вже не своїх, а більшовиків. Вони потрапили в полон. Більшовики, прагнучи показати, що вони нібито дотримуються законодавства, відправили двох офіцерів і 6 поранених потягом до Харкова. Звідти вони потім втекли. Ще одного звільнив машиніст більшовицького потяга, сказавши, що це друг його сина. А решту було розстріляно. Судячи з того, як поводилися більшовики з полоненими та вбитими, поховали крутянців місцеві мешканці. Після цього червоноармійці фактично без зупинки доїхали до станції Дарниця. Там вони знайшли гармати і почали обстрілювати українську столицю. Це вже був початок лютого — більшовики заходили до Києва, а українська армія відступала.
Андрій Давидов: Про розстріл під Крутами стало відомо, коли наприкінці лютого українська армія разом із союзниками зайняла Київ?
Віталій Скальський: 1 березня звільнили Київ. Тоді родини отримали більше можливостей для пошуку рідних. В газетах з'явилися оголошення, зокрема від родини наймолодшого учасника бою під Крутами Андрія Соколовського. І за кілька днів стало відомо про подію. Батьки зібралися, поїхали туди, знайшли могилу та привезли полеглих до Києва, де частково провели упізнання. І 19 березня 1918 року бійці були поховані на Аскольдовій могилі. Скільки всього осіб там упокоїлося, важко сказати. Немає точних даних. За моїми підрахунками, там перепоховали всіх — 27 крутянців.
