Військовий вишкіл у козаків
Про військовий вишкіл козаків в ефірі програми "Історичний фронт" розповів історик Олексій Сокирко.
Андрій Давидов: Як і коли почали формуватися основи військового вишколу козаків?
Олексій Сокирко: Готували до війни не всіх чоловіків, бо сам феномен військової повинності зародився на початку ХІХ століття. А до того війна була справою окремих каст — воїнів, лицарів, шляхти, бояр і козаків, звичайно. Довгий час не існувало окремих закладів, але підготовка була. Хлопчиків починали готувати ще з дитинства: вчили верховій їзді, давали тримати зброю, а потім і вправлятися з нею. Така підготовка була і в козаків.
Очевидно, що джерела козацтва пов'язані більше зі східною, кочівницькою культурою. Козацтво виникло в дикому полі. Перші ватаги козаків, які воювали з татарами та турками, вони мали свої відповідники у Кримському ханстві. І саме слово «козак» прийшло з культури кочівників. Тому, звичайно, життя на кордоні передбачало не просто вміння вправлятися зі зброєю та мати елементарні військові навички, цей екстремальний побут сам по собі формував воїна, здатного воювати в різних обставинах. За ці бойові якості та універсальність цінували козаків. Рівень їх боєздатності був вищим, ніж у лицарських ополчень. На відміну від шляхти, у козаків тільки війна була єдиним джерелом до існування. Якщо вдаватися до сучасних аналогій, я б козаків порівняв із сучасними елітними військами — спецпризначенцями.
Коли виникне реєстрове козацтво, отоді додадуться багато елементів з військової організації Речі Посполитої: традиції служби в найманому війську, організації родів війська, зокрема артилерії, піхоти та кінноти. Проте це не змінить форм військового вишколу – він залишатиметься індивідуальною справою кожного козака. Але вже в ХVІ столітті з’являються проєкти про створення військово-лицарського козацького ордену на українських землях, розбудову мережі фортець для захисту кордону і створення лицарської школи для вишколу руської шляхти і козаків.
Андрій Давидов: Як навчалися козаки вправлятися із вогнепальною зброєю?
Олексій Сокирко: Це відбувалося насправді стихійною, і козацтво не було винятком на фоні Європи. Найперше почали вчити артилеристів, адже стріляти з гармати було справді важко. Але поширення вогнепальної зброї йшло самоплином. Впорядковане навчання відбуватиметься вже десь у другій половині XVII. А до цього новобранців вчили ветерани. До речі, турки мали лідерство в підготовці яничарського корпусу. Для хлопчиків, які мали служити в цьому корпусі, були облаштовані спеціальні школи. Це був виняток для країн Європи. Повертаючись до вогнепальної зброї, опанувати тодішні зразки можна було протягом місяця, а от щоб добре вправлятися зі шаблею чи луком, треба було витратити кілька років, адже холодна зброя складніша у застосуванні. У козаків лук не поступився місцем вогнепальній зброї до ХVІІІ століття, адже він безцінний для розвідки.
Андрій Давидов: Коли у ХVІІІ столітті була зруйнована Запорізька Січ, частина козаків пішла на службу російській імперії, частина до османів, як на той час відбувалася підготовка козаків?
Олексій Сокирко: В обох випадках козаки були допоміжною частиною армії, тому ці уряди їх фінансували, частково забезпечували зброєю та боєприпасами, але підготовка залишалася індивідуальною, як і раніше. Але це не означає, що в козацькій Україні не розглядалося питання про заснування військових шкіл. Такі проєкти з’явилися в середовищі політичних діячів і навіть церковних ієрархів в XVI столітті. Їх тоді важко було реалізувати, бо вони потребували коштів, яких Речі Посполитій дуже бракувало. В XVII столітті погляди експертів на військову освіту розділилися. Частина з них продовжували обстоювати ідею так званих лицарських шкіл. Це загальна була назва для закладів із військовим вишколом дітей знаті в Європі. І саме Україну з її степовими кордонами розглядали як найкраще місце для заснування такої школи. Інша частина військових практиків та політиків вважали, що для того, щоб оволодіти військовою справою, варто кілька років пробути на Запорізькій Січі і це і буде ідеальним вишколом.
Століттям пізніше козацька старшина почала схилятися до думки поєднати два цих варіанти, адже військові технології ускладнювалися і війна потроху ставала наукою. І організація бойових дій та забезпечення армії ставала на регулярну основу. Для майбутнього офіцера обов’язково потрібно було знання артилерії, фортифікації, геометрії, військової картографії, іноземних мов, права і ще багатьох премудрощів, які виходили за межі елементарної бойової підготовки. І такі проєкти з’являються вже в період правління гетьмана Кирила Розумовського. Їх дуже багато вже 60 роках ХVІІІ століття. Але в цей час якраз Гетьманщина втрачає свою державність, інкорпорується до складу російської імперії, якій не йшлося про збереження армії як окремого інституту цієї державності та, безумовно, розвитку освіти для козацького війська. Тобто імперія трактувала козацьку армію як ресурс російської імператорської армії.
