Корпус Січових Стрільців УНР
Про розвиток корпусу Січових Стрільців, участь у боях і подальшу долю у 1920 році в ефірі програми Історичний фронт розповів історик Іван Хома.
Андрій Давидов: У квітні 1918 року Січові Стрільці повертаються до Києва, де в цей час відбувається переворот гетьмана Скоропадського. Як у формації сприйняли ці події?
Іван Хома: Коли відбувся переворот, стрільці відмовилися визнавати гетьмана Скоропадського. Для них було дуже важливо не бути роззброєними німецькими військами, а щоб їм дали можливість самостійно скласти зброю. Вони це зробили 1 травня. І значна частина Січових Стрільців влаштується в різні частини армії України, а частина просто розійдеться.
Активно втручається в процес Дмитро Донцов, переконавши Коновальця, що Скоропадський за українську державу і потребує національно свідому військову частину. Коновалець відновив таку частину під назвою Окремий загін Січових Стрільців. Основним його завданням була оборона від різних більшовицьких, як нині кажуть, диверсійно-розвідувальних груп. Але коли Скоропадський піде на мирову з Росією, Січові Стрільці погодяться взяти участь в антигетьманському повстанні. Під час цього вони виросли в Осадний корпус Січових Стрільців.
Коли Директорія переможе — відбудеться антигетьманське повстання, січовим Стрільцям буде доручено дбати про безпеку Києва. З грудня 1918 року до лютого 1919 року вони з цим успішно впоралися. В січні 1919 року особовий склад ще й організовуватиме оборону міста з двох напрямів — чернігівського та полтавського. А далі, до кінця року, вони братимуть участь у всіх військових подіях в межах армії УНР проти більшовиків і білогвардійців.
Андрій Давидов: На початку 1919 року якою була чисельність корпусу?
Іван Хома: Загалом приблизно 50 тисяч, але коли мова йде про боєздатні частини, то це не більше 15 тисяч. Січові Стрільці були достатньо боєздатними. Після Києва, наприкінці березня 1919 року вони спробують здобути Бердичів, їм це не вдасться, але вони стримають більшовицькі частини під проводом Щорса.
Андрій Давидов: Чим був цікавий Бердичів для української влади?
Іван Хома: Взяття Бердичева було перспективним з огляду наступу на Київ. Навіть попри те, що до містечка були стягнуті значні більшовицькі сили, Січові Стрільці на два тижні стримали їх просування до річки Збруч.
Січові Стрільці до кінця визвольних змагань брали участь в українсько-білогвардійсько-більшовицькій війні. Вже на початку грудня 1919 року стрілецька рада дає підлеглим можливість вибрати: йти в Перший зимовий похід, переходити на бік Польщі чи повертатися додому. Понад 1000 осіб особового складу все ж пішли в похід. Десь до 500 осіб були інтерновані поляками. Коновалець фактично наказав бійцям інтегруватися у різні військові підрозділи, зокрема і більшовицькі. Також він мав подбати про інтернованих бійців. Начальник штабу Січових Стрільців Марко Безручко поїхав до Варшави, де взяв участь в організації 6-ї стрілецької дивізії. За проєктом Коновальця, якому не судилося збутися, в еміграції можна було організувати мінімум 40-тисячну українську армію, щоб потім воювати більшовиків.
Андрій Давидов: Чому цей проєкт Євгена Коновальця не втілився у життя?
Іван Хома: Забракло політичної єдності між УНР і ЗУНР. Не було дипломатії, яка б могла добре спрацювати та залучити сили проти Червоної армії.
Андрій Давидов: Чи можна стверджувати, що Коновалець в грудні 1919 року вже розглядав військово-політичні кроки?
Іван Хома: Із червня-липня 1920 року Коновалець почав думати про політичну складову. Особливо коли провалився наступ проти Червоної армії.
