Кримська війна 1853-56 років: тотальна поразка Російської імперії
Про перебіг Кримської війни середини ХІХ століття, зокрема про бої на Кавказі та Балтиці, в ефірі програмі Історичний фронт розповів історик Андрій Галушка.
Андрій Давидов: Якою була ситуація в Російській імперії на початку 50 року ХІХ століття і якими були передумови війни?
Андрій Галушка: У 1850 році Російська імперія була в зеніті могутності за царя Миколи I. Російська армія вважалася найсильнішою в Європі з огляду на чисельність та через перемоги у попередніх війнах. Окрім війни з Наполеоном, були дві переможні війни з Іраном, війна з Туреччиною та з Польщею, а також Угорська кампанія.
Росія тоді підтверджувала свою репутацію жандарма Європи. Європа розглядала росію як антитезу суто з ідеологічних позицій. Микола I хотів далі розширюватися та намітив Османську імперію, яка перед Кримською війною опинилася фактично у стані російського протекторату. Підписана Османською імперією угода про Чорноморські протоки давала росії вільний прохід через них. Поразки змусили турецький султанський уряд взятися до реформ, особливо успішними вони були в армії. Турецька армія на початку 1850 року була зовсім іншою, ніж раніше. Далі росія почала стрімко втрачати вплив на Туреччину. Коли сплив термін угоди про протоки, західні держави змусили росію підписати менш вигідний договір. Та імператор Микола I мріяв про розділ Туреччини з іншими великими державами.
Андрій Давидов: Ці зазіхання перегукуються з нашими сучасними реаліями?
Андрій Галушка: Абсолютно перегукуються. Так само як і нещодавно, ці загравання з боку російського уряду не були зустрінуті позитивно. Тож західні країни вирішили протистояти російській експансії та фактичному знищенню великої держави Європи, адже тоді до складу Туреччини входило чимало територій. Це була справді європейська держава, яка просто дещо відставала у своєму розвитку. Реформами султанський уряд намагався підтягнути країну до європейських стандартів.
Андрій Давидов: То що ж послугувало каталізатором війни?
Андрій Галушка: Росія вступилася за нібито ображене Православ'я, що дуже перегукується з теперішньою ситуацією. Там справді був конфлікт в Палестині за контроль над релігійними святинями християн. Конкурували між собою Католицька, Православна та Вірменська церкви. Якраз у 1846 році на Великдень були великі бійки між католиками та протестантами за те, хто має контролювати яку частину Храму Гроба Господнього. У 1852 році у Франції Наполеон проголошує себе імператором. Щоб покращити відносини з Католицькою церквою, він вирішив заступитися за католиків у святих місцях. Микола I на це не погодився. Був висунутий досить жорсткий ультиматум турецькому уряду. Ці вимоги не можна було виконати, тож російські війська зайняли васальні князівства Туреччини — Волощину та Молдову. І коли Росія відмовилася виводити звідти свої війська, турецький султан оголосив війну. Йому на допомогу прийшли Британія та Франція, на що уряд Миколи I не розраховував.
Андрій Давидов: Чому війну названо Кримською, Адже вона розгорталася загалом у Чорноморському регіоні?
Андрій Галушка: Не тільки в Чорноморському регіоні. Театр воєнних дій охоплював Балтику, Біле море та навіть Камчатку. Були значні військові дії на Кавказі та Дунаї. Але фокусом всієї війни була боротьба за Крим та Севастополь. Слід зазначити, що союзники висадилися в Криму навіть дещо випадково. Головна мета була — змусити російські війська вийти з Молдови та Волощини.
Російські війська під командуванням фельдмаршала Івана Паскевича перейшли Дунай і вторглися на територію турецьких володінь. Почалася невдала облога фортеці Сілістра. І тут виявилося, що турецька армія міцніша, ніж на це розраховували російські командувачі. Ще однією несподіванкою була позиція Австрійської імперії, яка наполягала — агресія росії не повинна тривати. До кордонів Молдови та Волощини був посланий корпус, і врешті росія була змушена вивести свої війська.
Цікаво, у лавах Союзного війська було два полки так званих Османських козаків, які організував шляхтич із Правобережної України Михайло Чайковський. І коли Союзна британсько-французька ескадра підійшла до порту Варна, російські війська почали вже виходити з нинішньої Румунії. Але було вирішено, що треба покарати Росію за її агресію, зокрема за Сінопську битву. Російська чорноморська ескадра розстріляла набагато слабший турецький флот і місто Синоп, де загинуло багато мирних жителів. У тодішніх газетах це було розписано як приклад російського варварства і суспільна думка вимагала покарання для агресора.
Тоді було вирішено висадитися в Криму і захопити базу Чорноморського флоту — Севастополь. І це попри досить серйозні дії на інших фронтах, зокрема на Балтиці, коли Балтійський фронт сидів у Кронштадті і не наважувався висунути носа проти британсько-французького. Також були обстріляні Соловецькі острови, взяті в полон російські рибальські кораблі. А ще була невдала спроба захопити Петропавловськ-Камчатський. Але основні бойові дії точилися на Кавказі, де була відома оборона Карса від російської армії. Там турецьким гарнізоном командував британський генерал. Фортеця довго тримала героїчну облогу, але врешті була змушена здатися. Фактично Карс обміняли на Севастополь, який взяли перед тим британці та французи.
Андрій Давидов: Чи правда, що під час війни було повністю знищено Чорноморський флот Російської імперії?
Андрій Галушка: Чорноморський флот не наважився вийти на бій із Союзною ескадрою. Лінійний корабель мав на собі кілька десятків гармат. Оці гармати було перевезено з кораблів на сушу, в укріплення Севастополя, а самі судна було затоплено, щоб не дати можливість союзній ескадрі увійти у внутрішні бухти Севастополя. Тож фактично Чорноморський флот перестав існувати. І за умовами мирної угоди, що завершила Кримську війну, він був заборонений для Росії. Та вже за 15 років, попри угоду, росія почала відновлювати Чорноморський флот.
Андрій Давидов: Як тодішнє суспільство та керівники відгукувалися про ці бої, особливо під кінець війни?
Андрій Галушка: Те, що російська армія програла всі сухопутні битви з британцями та французами, виявилося шоком для російського суспільства. Воно фактично змушене було сфокусуватися на тому, де можна було побачити військовий героїзм — на обороні Севастополя. Те, що Севастополь вдалося швидко оточити укріпленнями, було справді досягненням російської армії, бо на початку війни місто не було захищене від атаки із суходолу.
Британське суспільство було дуже стурбоване, що Союзницька армія потерпає від холоду, бо не має зимового обмундирування, взимку 1854-1855 років. Ця інформація від журналістів надходила завдяки прокладеному дном Чорного моря телеграфному кабелю. Тож суспільство від уряду вимагало допомогти воякам.
У Росії все було під цензурою, не можна було критикувати російську армію. Але, звичайно, була значна патріотична підтримка. Адже війна сприймалася не як покарання за агресію росії, а як невмотивований напад ворога на священні береги. Пропагувалися історії про героїв оборони Севастополя. Але одночасно було розуміння, що ведення цієї війни — фактично вирок політиці імперського уряду. Не дивно, що по закінченні війни Російська імперія почала широку програму реформ.
Андрій Давидов: Що від цієї війни отримала росія, а що переможці?
Андрій Галушка: Союзники захистили існування Туреччини завдяки цій війні. Тобто союзникам було важливо покарати росію за її агресію. Слід зазначити, що після Кримської війни почався другий етап масової міграції кримських татар до Туреччини. А Росія втратила два повіти на півдні нинішньої Одеської області, також їй було заборонено мати Чорноморський флот. Але головне — росія зазнала величезного іміджевого удару. Як і зараз, коли виявилося, що "друга армія світу" не досягає бажаних успіхів у війні з Україною.
