Мова як важка зброя російсько-української війни

Що криється за цим виразом і які мовні засоби допомагають українцям у війні – в ефірі Армія FМ розповів Пилип Селігей, мовознавець, доктор філологічних наук, завідувач відділу слов’янських мов Інституту мовознавства ім. Олександра Потебні НАН України.

Усі війни завжди починалися зі слів та закінчувалися словами. Саме під час війни виявилася функція українського слова як зброї: щоб розпізнати свого, заплутати противника. Внутрішня комунікація в українському війську ведеться українською, і це завдає окупантам труднощів у розумінні.

Українська мова – це паспорт громадянина України, щоб відрізнити свого від чужого. А в російському мовленні навіть виникла лінія поділу між прихильниками «в», до яких належать симпатики України, зокрема російськомовні західні медіа, та адептів - «на». Для останніх форма «на Україні», схоже, стала чимось на кшталт горезвісної літери Z. Крім того, російсько-українська війна стала першою в історії, коли назву ворожої країни та прізвища її лідерів маркують на письмі невживанням великої літери.

Пилип Селігей: Військове насильство – це жорсткий вплив, а мова – це м’який вплив. До прикладу, гібридна війна полягає в тому, що бойові дії точаться не лише на полі бою, а й на інформаційному полі. По суті це війна за мізки людей. Словом можна заохотити, створити мотивацію, пояснити, за що ми воюємо. І це треба вміти, без цього не буде високого бойового духу, а високий бойовий дух – це те, чим наші солдати та офіцери відрізняються від загарбників.

Бойовий дух – це одна із запорук перемоги. І в цьому полягає функція мова і для оборони, і для контрнаступу. Скажімо, коли ми говоримо – російські війська, то це нейтральна назва. Коли ж говоримо «зайди», «орки», то тут виражається наше негативне ставлення до окупантів. Вираження ставлення – дуже важлива мовна функція. І ми бачимо, як вона використовується і засобами правопису.

Пишучи прізвища ворожих лідерів, ми по суті прирівнюємо їх до неживої речі, позбавляємо їх права називатися людиною. «Рашисти», «асвабадітєлі», «орки», «свинособаки», «русонацисти» – всі ці слова надзвичайно експресивні і виражають те, що ми хочемо сказати і що не може передати нейтральна назва - російські війська. Так само щодо путіна виникло чимало образливих назв – путлер, капутін, ліліпутін, путіночет. Так ми висловлюємо наше зневажливе ставлення до людей, які прийшли зі зброєю на нашу землю. Та тут треба розуміти, де доречно вживати такі слова, а де ні.

Якщо є помилки, але є бажання розмовляти краще, то це вже великий здобуток кожного російськомовного, який хоче розмовляти українською. Так само цей процес потребує уваги українськомовців. Коли ми спілкуємося з колишніми російськомовними нашими громадянами, ми можемо чемно виправляти помилки, щоб не відбити бажання у співрозмовника говорити українською.

А ще потрібно створювати і поширювати скрізь свій українськомовний продукт – інтернет, телебачення, кіно, радіо, книжки, музика. І важливо, щоб цей українськомовний продукт був кращий за всіма параметрами за російський. Чим більше буде такого продукту, тим швидше ми зможемо відмежуватися від усього російського. У нас є своя мова, своя культура, яку нам треба розвивати