Вадим Свириденко: Спорт – це найнеймовірніша реабілітація, закликаю хлопців долучатися до усіх змагань
Як проходять реабілітацію українські військові, як мотивувати ветеранів з ампутаціями займатися спортом та чому саме спорт – найкраща реабілітація. Про це в програмі «Поліграф» розповіли Уповноважений президента України з питань реабілітації учасників АТО Вадим Свириденко та його помічник Костянтин Вінніченко.
Дар’я Бура: Де в Україні бійці з травмами можуть проходити реабілітацію?
Вадим Свириденко: Залежить яка травма. В 2014 році майже нічого не було і взагалі таке поняття, як реабілітація і відновлення організму, взагалі було десь на низькому рівні, то на сьогоднішній день вже створено немало реабілітаційних центрів. Як приватних, так і державних. Найвідоміші – це Ірпінський реабілітаційний центр, де завдяки і силовим структурам, і волонтерській допомозі працюють для військових з ампутаціями. У Клевані Рівненської області – людина з прізвищем Братчик створив разом з місцевою владою центр реабілітації. І через два роки вони отримали гарне державне фінансування. На сьогодні вони закупили багато всього необхідного для реабілітації, запросили фахівців. В нас ще є брати Кузьміних, вони створили реабілітаційний центр в Житомирі, Черкасах, скоро відкриється в Києві. Ці брати неймовірні.
Дар’я Бура: Чим відрізняються державні центри від приватних?
Вадим Свириденко: Приватні організовують люди, які не мають фінансування. У них лише бажання. Вони долучають всіх, кого тільки можна. Перший центр, який вони створили – в Житомирі. Там він на сьогодні найкращий. Я взагалі вважаю, якщо хоч одній людині надали допомогу і ми бачимо ефективність - оце дійсно є програма і діє центр. Сергій Кузьміних в цьому напрямку дуже багато робить. Завдяки відкриттям таких центрів, ми створюємо зміни в законопроектах. Вони долучають хлопців, безкоштовно допомагають. І ми долучаємо їх до спорту – Ігри героїв, Invictus Games. Наша спілка Національна рада спортивної реабілітації захисників України теж активно приймає участь в створені цих програм зі спортивної реабілітації. Але починається все з таких Сергіїв, які вертають хлопців о життя.
Дар’я Бура: Яка ситуація з протезуванням на сьогодні?
Вадим Свириденко: Сьогодні дуже помітне покращення. Завдяки цим змаганням, які проходили протягом двох років, хлопці показали велику активність. Я сам приймав участь і марафоні Морської піхоти, і в Invictus Games. Ці досягнення показали, що хлопцям потрібні зміни. Потрібно долучати державні структури – Мінсоц, Міноборони, робити зміни в законопроектах. На сьогодні ми внесли зміну в 518 постанову і хлопці по державній програмі вже зможуть отримати необхідні спортивні протези. Зараз на це закладено близько 11 млн гривень. Але нам також допомагає і трастовий фонд НАТО. Зараз в нас гарний проект з Харківським інститутом протезування, НАТО проплачує кошти за комплектуючі до спортивних протезів, привозить закордонних фахівців і на наших військових наші протезисти вчаться виготовляти спортивні протези. Результати неймовірні, ви б бачили очі цих хлопців, які отримують спортивні протези. Вони до цього ламали звичайні протези і мали за власний кошт їх ремонтувати, а тут їм дають справжні спортивні. Завдяки чому вони показують неймовірні результати. На кожен вид спорту свій протез. А якщо говорити про звичайне протезування, то вони в нас виготовляються сучасні. Наші військові можуть ставити на облік ті протези, які отримали закордоном і їх будуть обслуговувати в України за кошт держави.
Дар’я Бура: Забезпечити спортивними протезами усіх одразу буде складно, як плануєте обирати, кому з хлопців надавати такі?
Вадим Свириденко: На сьогоднішній день ми вже знаємо військових, які дуже активно ведуть свою спортивну діяльність. Вони себе зарекомендували, вони мають досягнення. Ці хлопці будуть першими, які отримають ці спортивні протези. Є комісія, яка розглядатиме кожного військового окремо. Я хочу поросити хлопців долучатися до спорту, оскільки це найнеймовірніша реабілітація.
Сергій Жуковський: Як військовослужбовцям з травмами потрапити на реабілітацію?
Вадим Свириденко: В нас кожна людина, кожен військовий, має право на реабілітацію. Це прописано в законі. Людина, яка отримує травму, проходить хірургічне втручання, лікування і реабілітацію. До того ж, лікарі дивяться наскільки людина сама мотивована найшвидше пройти реабілітацію. В нас є Юра Писарчук – це надзвичайна людина. Йому казали лікарі, що він навіть ходити не зможе. А вже через два тижні він бігав. Хоча сьогодні на половину він ходить в ортезі. А на марафоні Морської піхоти він пробіг 42 кілометри. Це юдина, яка стимулювала сама себе. В нього є дружина, донька і він хотів показати їм наскільки він сильний.
Дар’я Бура: Чи взагалі багато хлопців з травмами виявляють бажання займатися спортом?
Вадим Свириденко: Можна сказати, що багато, але хотілося б більше. У нас були вже змагання і по футболу, і з легкої атлетики, веломарафон. Під нашою спілкою 5 асоціацій. Ще й зимові види спорту. Зараз в нас гарний проект, де ми разом з хокейним клубом «Вітязь» проводимо скретч хокей - хокей на санчатах, для людей, які не мають можливості рухатися, але мають можливість поганяти шайбу.
Дар’я Бура: А чим ще займається ваша спілка?
Костянтин Вінніченко: Хочу додати, що в Національну раду спортивної реабілітації захисників України входить 5 асоціацій за напрямками: легка атлетика, водні види спорту, зимові, ігрові і силові. Основному для хлопців, які отримали поранення, контузії, каліцтва. Це ініціатива Вадима, хлопців – командний дух.
Вадим Свириденко: Приємно дивися як людина змінюється. Окрім успіхів в спорті вони ставить собі іншу мету: навчання, робота, особисте життя, приватна справа.
Сергій Жуковський: Які іноземні країни допомагають нашим хлопцям з реабілітацією?
Вадим Свириденко: Америка – вони беруть на протезування і реабілітацію. Канада, Австрія, Чехія, Іспанія, литва, Латвія. Наші хлопці повертаються звідти і розповідають про те, що бачили за кордоном і пропонують зміни.
Дар’я Бура: Чи говорять нашим хлопцям щось особливе іноземці, аби їх надихнути?
Вадим Свириденко: Насамперед вони говорять: «Дякуємо за вашу службу» за те, що ми служили своїй країні. Нам би теж таке було потрібно, - дякувати ветеранам, дякувати воїнам. Буває, йдеш у формі, і тобі дякують всі, і дорослі, і діти. Особливо, коли бачать протез – для них це дуже велике шанування.
Сергій Жуковський: В 2016 році ми вперше взяли участь в марафоні Морської піхоти. Цього року для нас це буде третій марафон. Починали з 4 чоловік, цьогоріч буде 10 учасників.
Вадим Свириденко: Цього року ми берем для участі двох незрячих хлопців. Вони в ойових діях втратили зір. Саша готовий бігти 42 кілометри, інший Саша Дарморос – 10 кілометрів. Він в біговому протезі, але вони світяться. Ми не можемо не допустити їх до участі в цьому марафоні.
Сергій Жуковський: Розкажіть про цей марафон та про його суть.
Вадим Свириденко: Це вже 43 марафон Морської піхоти. 43 рік в США у Вашингтоні і військові, і цивільні в пам’ять тим, хто загинув, для того, щоб не забути сім’ї військових. Спочатку було чоловік 100. Зараз вже на забіг у 42 кілометри беруть участь більше 20 тисяч людей. А на 10 кілометрів – 6-7 тисяч. Для них дуже важливо – віддавати пошану військовим, тим, хто загинув. І вони не зупиняються, вони біжать. Ми хочемо започаткувати і в Україні такий марафон. 7 жовтня ми хочемо провести такий марафон, він називатиметься «Ветеранська десятка». Його проведемо в Києві. Хочемо долучити ветеранів, які отримали поранення, військових, волонтерів, небайдужих. Ми б хотіли долучити найбільше людей. Це буде не лише в пам’ять загиблим, тим, хто зараз на фронті – всі кошти, які будуть зібрані, ми віддамо для хлопців, які лежать в інституті раку і потребують допомоги.
Сергій Жуковський: Наскільки мені відомо, до цього марафону будуть залучатися і ветерани інших країн?
Вадим Свириденко: Так, це міжнародний проект. На сім держав ми дамо запрошення. Будуть зустрічі ветеранські. Я сам мав такі зустрічі, і це дуже допомагає і дуже цікаво.
Костянтин Вінніченко: Коли ми проводимо такі змагання з різними спортивними федераціями, вони розуміють, що це потрібно було робити ще вчора. Це не розвиток спорту, цим займаються уповноважені федерації, а наше партнерство – це такий місточок, щоб хлопці отримали наді і побачили нові сили. Саме цей марафон в Києві – це буде програма на 3-4 дні. Наразі є умовні підтвердження від ветеранів Данії, Канади, Британії, США і планується після марафону обговорення з силовими силовими – зробити ветеранський фестиваль силових видів спорту.
Дар’я Бура: Як до вас долучатися?
Костянтин Вінніченко: На марафон 7 жовтня буде оповіщення і буде моживість подати заявку онлайн. В нас є така логіка, що заявки подаватимуть громадські організації. Тому, бажаючі взяти участь, можуть подаватися в ці ГО і тоді організації списками подаватимуться для участі в марафоні. Але ми не розглядаємо обмеження – будь-який бажаючий може взяти участь. Відбору не буде.
Дар’я Бура: У вас на жовтень заплановані ще Invictus Games. Як відбуваються зараз збори.
Вадим Свириденко: Другі збору будуть з 7 по 20 серпня а військовій базі на Трухановому острові. Хлопці знають досягнення минулого року і хочуть досягнути хоча б такого ж.
Дар’я Бура: Що надихає на досягнення? Де знайти мотивацію?
Вадим Свириденко: Мотивація перш за все у собі. А надихають сім’ї. Багато хлопців – це перш за все чоловік, батько. Він хоче повернутися і бути прикладом до дітей.
Костянтин Вінніченко: У нас місяць тому в горах відбувся веломарафон, проходили 70 кілометрів. У нас в групі був Олексій Вовчинець, він на протезі ноги. І коли були складні ситуації, він відмовлявся від допомоги і говорив, що повинен зробити все це сам.
Вадим Свириденко: Я коли вперше прихав в Америку, сказав: «I can do it by myself» - «Я можу це зробити сам».
Сергій Жуковський: Що ще плануєте на перспективу?
Костянтин Вінніченко: Планується спортивна рибалка на серпень, сплав по Тисі, веломарафон по трасі на 100 кілометрів.
Вадим Свириденко: Взимку будемо проводити футбол у футзалі.
Костянтин Вінніченко: У фейсбуці в нас є сторінка Національної ради спортивної реабілітації захисників України, подивіться, ознайомтесь, запитуйте, долучайтеся. Але це командна робота.
Вадим Свириденко: Посилаючись на указ президента 523, громадські організації можуть звертатися до свого губернатора і разом з ним організувати спортивні зали майданчики в своєму місті.
