«За радянських часів нам прищепили довіру до чужого - і це треба змінювати», - лідер гурту ВВ Олег Скрипка
Про ритмічну бруківку на вулиці Червоноармійській, завдяки якій з’явився хіт «Танці», про українське коріння французького шансону та важливість української музики загалом, а також про плани щодо святкування 55-ї річниці українського рок-гурту ВВ в ефірі передачі «Ранкова кава» розповів лідер гурту «Воплі Відоплясова» Олег Скрипка.
Нікіта Гросс: Якщо повернутися на 35 років назад, то як відбувалося зародження українського рок-н-ролу?
Олег Скрипка: В Києві діяло декілька закладів, де була найсмачніша кава і збиралася тусовка: музиканти, художники, театрали. Найвідвідуваніша - кав’ярня «Стікляшка» на Хрещатику. Я, як музикант-театрал, був часто в цій тусовці. Це були точки зародження музики. Там ми з моїми майбутніми колегами пили разом каву, слухали хорошу музику. А ще за радянських часів діяли такі собі репетиційні бази. Ми збиралися в клубі заводу «Укркабель», де все було безкоштовно, лише мали двічі на рік зіграти концерт для працівниць цього заводу. Коли в ДК заводу «Більшовик» заснувався рок-клуб, ми там зареєструвалися як «Воплі Відоплясова». А в 1987 році вони організували перший рок-парад. Тоді десь сто груп грало в ДК «Інституту інженерів цивільної авіації», і ми посіли перше місце. У нас одразу з’явився продюсер, який почав влаштовувати концерти. Про наш гурт дуже швидко дізналися в Радянському Союзі. І коли в Москві побачила французька агенція, нас запросили в Європу.
Щодо українського року, то тоді всі співали російською та англійською, а ми спробували ще й українською мовою. Коли в 1987 році презентували кілька пісень, то було таке відчуття, що в залу кинули гранату. Наш експеримент співати рок-н-рол українською мав неймовірний ефект. Десь лише через два роки після цього з’явилися Брати Гадюкіни, Сестричка Віка і все. За радянських часів більше не було україномовної музики, аж поки не прозвучав десь аж через 10 років «Океан Ельзи».
А з самого початку я працював у НДІ «Квант», де виробляли дуже секретні навігатори «Навстар». До речі, це моя розробка. Підприємство на Червоноармійській вулиці було. І ось я виходжу на обід якийсь бутерброд купувати, а там бруківка така ритмічна була – і «так, так, так, танці…» Так ця пісня з’явилася. Це перший україномовний хіт, який вибухнув тоді. Потім зробили кліп на Київнаукфільм, який потрапив на телебачення у Москву. Вони його раз показали – і ми суперзірки на весь Радянський Союз.
Нікіта Гросс: За час існування гурту ВВ було, мабуть, чимало курйозних історій. Яка згадується найбільше?
Олег Скрипка: Коли Радянського Союзу не стало, ми вже були у Франції. І тут нас запрошують в Україну на фестиваль «Таврійські ігри». А колектив майже весь вже французький був на той час, окрім мене і басиста. От ми поїхали на гастролі. Дали концерти в Києві, також нас запросили в Крим, Петербург і Москву. І в Ялті нас кинули. Там продали квитки на концерт, а бухгалтер із грішми втік. Тож групу артистів поселили в пансіонаті, в якому прорвало каналізацію, через що затопило весь перший поверх. І власники цього пансіонату чомусь вирішили, що оскільки ми французи, тому мусимо за всіх заплатити. Тож нам довелося втікати. Французам було дуже складно це зрозуміти. Після всього вони сказали, що в Україну більше ні ногою. Такі контрасти – розкіш «Таврійських ігор» і пансіонат у нечистотах.
Нікіта Гросс: З 2004 року засновано ваш проєкт «Країна мрій». Я знаю, що цієї зими захід відбувся у Львові. Розкажіть, чим він цікавий?
Олег Скрипка: «Країна мрій» не просто івент - це світогляд, об’єднання артистів, які працюють із фольклором за різними напрямами. Ми влаштовуємо різні події. Наприклад, на Різдво були заходи у Львові та Києві. В Мистецькому арсеналі відбувався «Зоряний вертеп», де творчі особистості відтворили класичний Сокиринський вертеп. І паралельно ми робили у Львові подію. Разом з оркестром «Наоні» я там виступав із колядками. А колись ми з «Країною мрій» привезли вечорниці на Маланку у Париж, на Монмартр, де зібралася чимала французька діаспора.
Катерина Даценко: Наскільки часто ви зараз їздите у Францію і даєте там концерти?
Олег Скрипка: Я нещодавно приїхав із Франції. А з концертами крайній раз ми в Парижі виступали років три-чотири тому. Не так часто, як хотілося, але зараз інші часи. До речі, зараз нарешті там відбуваються акції в підтримку України. Бо французи довгий час не розділяли українців і росіян. Що цікаво, що наші мелодії у французів десь у генах прописані. У них не зберігся фольклор, і його замінює французький шансон, який на початку 20 століття формувався завдяки величезній українській діаспорі, що створювала так звані «білі» кабаре. От якраз із тієї когорти українець Олександр Вертинський, якого французи люблять і вважають росіянином. Тож їхні твори дуже просякнуті нашими мелодіями.
Катерина Даценко: У Франції ви співаєте українською?
Олег Скрипка: Навіть французи, які з нами грали, співали українською. Французи – це мегапубліка. Коли не було офіційних видань, вони купували касети, на слух вивчали тексти, не розуміючи змісту. За нами їздила група десь із 40 осіб по всіх фестивалях та концертах. У них так це організовано. У нас, на жаль, не так. Найперше має бути повага до свого. За радянських часів нам прищепили довіру до чужого - і це треба змінювати. От я випускаю авторське вино, і люди радше можуть купити якийсь іноземний непотріб, бо до свого не мають довіри.
Нікіта Гросс: Як у вашому житті поєдналися музика і виноробство, адже, наскільки я знаю, ви сертифікований сомельє?
Олег Скрипка: Хороше вино, як і хороша музика, робиться з любов’ю. І це також культурологічний проєкт. Я хочу, щоб українці вірили в своє вино. Країни, які продукують і споживають хороші вина - це цивілізовані країни. Споживання алкоголю має бути культурним, таким чином ми можемо побороти алкоголізм. Важко уявити собі таке, що Петро з Іваном на селі випили «Розе» і починають один одному бити пики. Вони про високе будуть розмовляти після хорошого вина. А заборони не дають нічого.
Нікіта Гросс: Гурту ВВ – 35 років! Наскільки гучно плануєте відзначати і які заходи готуєте з нагоди такої дати?
Олег Скрипка: Хотілося б масштабний концерт і масштабний тур, але поки все дуже незрозуміло. Зараз робота шоу-бізнесу подібна до польових боїв, бо не знаєш, звідки прилетить снаряд. Ми планували восени концерт у Палаці спорту, але скасували, бо було багато ризиків через пандемію. Хотіти – хочемо, але зараз ми в «червоній» зоні, тож поки невідомо.
Нікіта Гросс: Чи триває підготовка до літньої «Країни мрій»?
Олег Скрипка: Думаю, захід відбудеться в будь-якому разі, але щодо масштабу не скажу, бо можуть знову ввести якісь обмеження.
Нікіта Гросс: Проєкт «Джаз-кабаре» виник як втілення любові до джазу?
Олег Скрипка: Це ідея культурологічна. Мало хто знає, що існував український джаз до Другої світової війни. Були прекрасні автори, зокрема Богдан Веселовський написав багато хороших пісень. Я свого часу відтворив програму Богдана Веселовського та їздив із концертами. А зараз створив колектив, який називається Pinky Band. Дівчата грають на музичних інструментах, а я співаю. Ми граємо український джаз тридцятих-сорокових років, а ще є рок-програма.
