Історична година: Декомунізація незалежної України
Низка законів про декомунізацію України була прийнята Верховною Радою в так званий «Чистий четвер» 2015 року. І ці закони нормують те, що мало статися в нашій країні ще у 1991 році, коли Україна, проголосивши незалежність, мала б відмовитися від всіх проявів комуністичної і радянської ідеології.
Найпоширеніший прояв декомунізації в Україні – це перейменування міст, перейменування вулиць, заборона пропаганди комуністичних ідей, необхідність зміни експозицій в музеях. Але водночас з цим було прийнято закон про вшанування борців національно-визвольних рухів, за яким ми чітко виділяємо людей, які протягом 20 ст. боролися за незалежність України.
Наприкінці квітня – початку травня ЗСУ, верховний Головнокомандувач здійснили низку заходів, які стали продовженням декомунізації вже безпосередньо в збройних силах України.
Передумови декомунізації можна проілюструвати фразами з промови президента, яку він проголосив 21 травня 2018 року на Биківнянських могилах:
«На кінець 2014 року мапа України виглядала, наче ілюстрація до підручника історії КПРС. Наші міста, села і селища були щедро утикані ідолами Леніна та його поплічників. За 23 роки незалежності влада так і не спромоглася визнати вояків УПА – борцями за незалежність України. Сумнозвісним законом 2012 року вони хотіли добити й нашу українську мову…».
Декомунізація – це перший крок, адже за нею має слідувати деімпералізація. Ми маємо згадати, що деякі міста півдня України не були засновані «матушкой Екатериной», а були засновані українськими козаками або лицарями Великого князівства Литовського, або, як Севастополь – давніми греками.
Одним із символів практичної декомунізації став так званий «ленінопад». Фактично, протягом останніх трьох років на території України було знято всі легально встановлені пам’ятники Леніну.
За останні роки, за інформацією Інституту пам’яті, в Україні було перейменовано 52 тисячі площ і вулиць і майже 1000 населених пунктів.
Декомунізація – це фактично і позбавлення від окупаційної ідеології. Завжди за поразкою у війні слідує колаборація, тобто, співробітництво з окупантом. Гіршим є коли колаборанти починають поєднувати себе з окупантами. Коли люди, які раніше боролися проти влади, починають себе з ними уособлювати. Якраз така ситуація сталася з нашими збройними силами. Коли ЗСУ свідомо чи несвідомо поєднували себе з червоною армією, з якою воювала армія УНР.
На тепер у ЗСУ відбулися певні зміни, пов’язані з декомунізацією: зміна однострою, зміна знаків розрізнення. У 2016 році навіть у «The Washington Post» вийшла стаття, в якій говорилося, що українська армія нарешті перестала бути радянською. Тобто, до 2016 року світ візуально сприймав українську армію, як продовження радянської. Відбулася зміна військово-професійних свят. Наприклад, зміна Дня морської піхоти. Від цього року День морської піхоти відзначатимуть 23 травня (23 травня 1918 року, гетьман Української держави Павло Скоропадський віддав наказ про початок формування бригади морської піхоти в складі трьох полків для несення служби). А раніше українські морські піхотинці відзначали свій день 16 листопада, в день формування морських підрозділів піхоти на Балтійському флоті царем Петром І.
Десантно-штурмові війська відзначали свій день в день першого стрибка парашутистів у Московському військовому окрузі 1930 року. Хоча на той день фактично була радянська окупація України. На теперішній час їхнє свято 21 листопада.
Такий процес мають пройти всі наші частини, військово-навчальні заклади, окремі роди військ, для того, щоб в українському військово-історичному календарі не залишилося дат, які поєднують нас з Радянським союзом.
Як один з прикладів декомунізації відбувалася десталінізація. В період Відлиги почали виносити Сталіна з Мавзолею, змінювати метрополітени Кагановича на когось іншого, перейменовувати Юзівку, Сталіно в Донецьк, знімати Сталіна з ДніпроГЕСа.
Вперше декомунізація в Україні була проведена влітку 1941 року. Є велика кількість хроніки, де після вступу німецьких військ в Україну почалося масове винищення радянських пам’ятників. У нас є досвід, а ще варто дивитися на ситуацію з декомунізацією в сусідів і інших країнах.
Наприклад, цікавою ситуація з декомунізацією була в Естонії. Країна в якій є велика кількість російськомовної меншини. Країна, в якій велика кількість ветеранів ЗС СРСР. У 2007 році, через 20 років як країна проголосила незалежність, почав відбуватися процес декомунізації. Було знято пам’ятник радянським солдатам в центрі Таллінна.
В Польщі закон про декомунізацію і про знищення пам’яток комунізму було прийнято вже після прийняття закону про декомунізацію в Україні.
Найбільш активно і швидко процес декомунізації пройшов Литві. Там одразу було прийнято рішення про те, що період з 1940 по 1989 року – це період окупації. Відповідно, всі ці пам’ятки були визнані пам’ятками окупаційної влади.
Дуже складно йшов процес декомунізації в Грузії. Вони теж дуже довго приходили до того, чи слід визнавати власну державність 1918-1921 років, чи визнавати від неї правонаступність, чи визнавати період 1921-1989 років періодом радянської окупації Грузії…
В країнах колишньої Югославії також проводилась декомунізація.
Але, є країни, де процес декомунізації йде в зворотному напрямку. Наприклад, Білорусія, Росія, Іспанія.
В Росії в 90-их розпочався процес декомунізації, зносили пам’ятники, перейменовували вулиці. Наприклад, вони змінили назву міста Ленінград на Санкт-Петербург. Але залишилася Ленінградська область. Фактично, це є поєднання російсько-імперської і радянсько-комуністичної ідеології. Саме тому, за декомунізацією має слідувати дерадянізація і деімпералізація. Для Росії ці три елементи є надзвичайно важливими. І це три якорі, які тримають наших людей. Хтось готовий відмовитися від комуністичної ідеології, але не готовий - від радянського дитинства і ковбаси по 2.20. Хтось готовий відмовитися від цього усього, але «матушка Екатерина» заснувала наш «родной Екатеринослав» або «нашу Одессу». Коли цим людям говориш, що Одеса – це Хаджибей, а Хаджибей є Кочубеєвий і заснований у 1419 році, ці люди починають нервувати. Так само, як «исконные Екатеринославцы» нервують, що насправді їхнє місто веде свій початок щонайменше від 1524 року, коли на території цього міста було побудовано фортецю Самарь.
Все починається з фрази «не трогайте наше прошлое», але насправді все значно глибше. Це і в кіно, і в музиці. Коли людей починає тіпати від того, що їм на Новий рік не показали якийсь там фільм, це вже серйозно.
