“Розширюємо туристичні можливості Донеччини ”, - волонтер Андрій Тараман
Про спротив місцевого населення у 2014-2015 роках, волонтерську діяльність та військово-патріотичне виховання в прифронтових містечках в ефірі Армія FM розповів депутат Іллінівської ОТГ, член громадської організації «Енеїда» та волонтер Андрій Тараман.
Валерія Подкіч: Чим займалися до війни та чи мали військовий досвід?
Андрій Тараман: До війни, як і більшість селян, займався підприємницькою діяльністю, порав землю. Також працював у колгоспі ветеринаром. Щодо бойового досвіду, служив в армії, як і більшість українських хлопців.
Валерія Подкіч: Коли та як війна торкнулась саме вас?
Андрій Тараман: Справжню війну побачили 29 квітня 2014 року, коли в Костянтинівку вступили російські силовики. У місті був танк-пам’ятник ІС-3, встановлений ще в 1986 році. Через нестачу бойової техніки його швидко привели до ладу, але в боях не використовували, бо не було потрібних набоїв.
Валерія Подкіч: Як на події реагувало місцеве населення та якою була їхня позиція?
Андрій Тараман: Селяни мало цікавляться політикою, здебільшого займаються домашнім господарством та обробляють землю. Для багатьох ситуація була незрозумілою, висувалися різні припущення, а усвідомлення подій відбулося значно пізніше.
Валерія Подкіч: Ви служили у Збройних силах за контрактом?
Андрій Тараман: В 2015-2016 роках за повісткою заступив на службу, але контракт не підписував. Повернувшись, знову продовжив займатися громадською діяльністю.
Валерія Подкіч: Ви займалися громадською діяльністю самотужки чи у складі якоїсь організації?
Андрій Тараман: Разом з іншими активістами намагалися допомагати матеріально та фізично. Відвозили військовим їжу, прали одяг, надавали моральну підтримку. Люди боялися одне одного, тому певний час тримали все в таємниці. Після звільнення, селяни утворили громадське об'єднання “Смолянська плутанка”, учасники якого відремонтували 1000 кв. м. та сплели 1500 кв. м. маскувальної сітки, а також чотири сітки-вишиванки із зображенням тризуба, які прославились на всю Україну.
Валерія Подкіч: Як реагували підрозділи ЗСУ на діяльність “Смолянської плутанки”?
Андрій Тараман: В той час для військовослужбовців була важливою будь-яка підтримка. Допомагала вся Україна, але підтримка місцевого населення викликала найбільшу вдячність.
Валерія Подкіч: Коли і чому вирішили поїхати із рідного села?
Андрій Тараман: Коли завезли танк ІС-3, я знімав це на камеру і згодом поширив у соцмережах. Односельчани знали про мою проукраїнську позицію і навіть кепкували з цього. Після оприлюднення відео я відчував певний тиск, а згодом знайома повідомила про те, що зі мною хочуть “поговорити”. Це і стало поштовхом до від'їзду. Ми жили за межами села, але на території Донецької області.
Валерія Подкіч: Яке інформаційне наповнення ваших сторінок у соцмережах?
Андрій Тараман: Розповідаємо історії про життя рідного села та Донеччини. Говоримо про фестивалі української культури, про музей «Довкілля», де зібрані справді унікальні експонати, та музей АТО, про парк «Клебан-Бик», де є скам'янілі дерева, яким понад 30 мільйонів років, і сучасні рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України. Залучаємо людей до різних активностей та пропонуємо їм скуштувати натуральні домашні продукти, вирощені на наших агросадибах. Одним словом - розширюємо туристичні можливості Донеччини.
Валерія Подкіч: Хто допомагає вам у розвитку туризму?
Андрій Тараман: Працюємо разом із громадською організацією “Енеїда”, яка об'єднала активну частину небайдужих до долі села людей. Вони допомагають в розвитку соціальної інфраструктури, підтримують діяльність музею та слідкують за чистотою парку. Також я є депутатом ради Іллінівської ОТГ, яка реалізує багато соціальних проєктів та допомагає в проведенні заходів.
Валерія Подкіч: Чи багато серед туристів військовослужбовців?
Андрій Тараман: Точно сказати не можу, але в музеї “Довкілля” створено окремий зал, присвячений подіям АТО. Почалося все з бажання створити окремий куточок в пам'ять про нашого загиблого друга, а зараз - це найбільша зала АТО в Донецькій області. З кожним роком до музею приїжджає все більше туристів, волонтерів та військовослужбовців.
Валерія Подкіч: Чи можна назвати це частиною національно-патріотичного виховання?
Андрій Тараман: До нас приїжджає багато школярів, яких можна назвати дітьми війни. Вони чітко усвідомлюють, що зараз відбувається в країні, але є і ті, хто народився вже під час війни. Для них поняття “війна” є дещо незрозумілим. Саме створені нами музеї та збережені пам'ятки допоможуть їм збагнути це в майбутньому.
