Лялькар на фронті: військовослужбовець Валерій Дзех про лялькову терапію для побратимів

Професійний лялькар Валерій Дзех із початком великої війни добровольцем боронив рідний Харків, а далі пішов служити психологом і медиком у ЗСУ. Він створює авторські п’єси та грає для армійців, щоб підтримати їх психологічно. Про те, як 24 лютого прокинувся на лінії фронту, як бійці реагують на вистави та як ляльки-обереги рятують життя, він розповів на Армія FМ.

Лялькова терапія – це не театр, а допомога бійцям у розв'язанні внутрішніх проблем, каже Валерій Дзех.

– Ти підіймаєш проблему, а потім даєш інструмент, я її вирішувати.  Боєць може поринути в дитячі спогади й за допомогою ляльок виявити, що його турбує.

Лялькар «Культурного десанту» Валерій Дзех вигадав спосіб, як підтримати та надихнути бійців завдяки простому привітанню.

– Пропонуємо бійцям передати вітання та отримати вітання від дітей – просто помахати рукою. Я це знімаю на відео і пропоную уявити багато піску. Уява відправляє бійців у дитинство, бо всі в дитинстві гралися в пісочниці, і вони діляться історіями.

Як розповів Валерій Дзех, розказані бійцями історії лягають в основу п’єс,

– У мене є кілька програм. В гумористичній через прийом черевомовлення розмовляю з загиблим окупантом. Бійці самі сюжет написали, а мій побратим Євгеній Воронецький зібрав цю історію. За другою програмою я працюю зі статуетками. Є маріонетка – це людина і статуетки однокрилих янголів, які мають допомогти людині встояти на ногах. Однокрилий янгол має міцний фундамент – любов. Любов до сім'ї, до мами до тата, до близьких тебе оберігають, надають сили. І навіть якщо твої ноги, руки, голова кажуть досить, згадай серце, яке, як атом, розподіляє енергію, і ти знову встаєш і рухаєшся далі.

Також, ділиться Валерій, приїздить до військових з вертепом. У виставі 15 ляльок і він, як професійний лялькар, сам грає всі ролі.

– Приїжджаємо. У хаті-мазанці десятеро бійців. Виставляю вертепний ящик. Бандурист награє мелодію. Я починаю обережно переказувати історію, і вони заглиблюються дуже сильно, а потім починають згадувати, як в дитинстві колядували. Наше завдання – відправити їх туди, де в них було багато ресурсів, вони хотіли досягати, бути важливими. А зараз той час, коли вони важливі для своєї країни, і вони готові витримувати випробування, вони сильні для цього.  

Деякі армійці спершу не сприймають лялькові спектаклі. Але після перегляду найбільші скептики стають найпалкішими шанувальниками, зауважує Валерій Дзех.

– Бійці, які найбільше протестують, що вже виросли і їм це не потрібно, саме вони потім дзвонять і кажуть, що вже зібрали хлопців і чекають на нову виставу. Люди бувають вражені, бо раніше вони не знали, що їм це цікаво.

За словами Валерія, після однієї такої вистави боєць віддав гранату, яку приберіг для себе.

 – Ми приїхали до підрозділу, що стояв у посадці. Один боєць виділявся серед усіх надзвичайно великими очима і тим, що намагався закликати всіх бути уважними, бо це дуже важливо. Коли я закінчив програму з янголами, він мене покликав. У нього теж була лялька-оберіг. Він обійняв мене, плаче, віддає гранату і каже, що вона йому більше не потрібна. Я питаю чому, адже ти будеш далі працювати. Він відповів, що тримав її для себе, а після вистави отримав мотивацію вижити.

До «Культурного десанту» вливаються ще лялькарі, бо у таких виставах на фронті є потреба, зазначає Валерій Дзех.

– Ми знайшли таких, які служать теж у війську, вони доєдналися до різних груп. Я зараз створюю вистави, і вони будуть виконавцями цих історій. Хочу створити багато історій, роздати, щоб з ними працювали по всій лінії фронту.

Валерій Дзех родом із Харкова. Тож, каже, 24 лютого опинився на лінії фронту і став на оборону міста.

– Мій будинок поруч з Північною Салтівкою, і до лінії фронту було буквально пару перехресть. Я відразу потрапив до добровольчої групи оборони міста. Займався пошуком та евакуацією людей. Потім почав працювати з цивільними, а далі займався логістичним забезпеченням лінії фронту. Коли після контрнаступу Харків став безпечнішим, я пішов у ЗСУ, щоб захищати свою Батьківщину. З Колею Сєргою зустрілися на Харківщині, де я працював з дітьми, які були в окупації й зазнали насильства. Він побачив, що я роблю в ляльковий терапії і запропонував працювати з бійцями. З військовими я вже працював, було декілька робіт цікавих. А в 59-ту ОМБр я потрапив військовим медиком. Рік провів у зоні бойових дій в районі Авдіївки, так почалася моя офіційна служба.

Валерій Дзех роздає бійцям янголи-обереги. Каже, одна із них зроблений з підписаного Залужним прапора, що майорів над Карлівкою.

– Жовто-блакитний янгол зроблений з прапора, який висів під Авдіївкою. Його замінили на інший, а в мене виникла ідея зробити янголяток і роздавати бійцям як обереги.  Також є янголи камуфляжні, які роздаю бійцям на лінії фронту понад два роки. Є багато історій, як вони врятували бійців.  Знайома з 70-ї окремої десантно-штурмової бригади якось написала, що носить ангеликів на своєму бронежилеті. Якось в бригаду приїхали журналісти й спитали, що це таке. Розповіла, що подарунок-оберіг від побратима. Хвилин через п’ять був приліт. Всіх сильно посікло, а їй майже нічого. Каже, це янгол її врятував.

Культурний десант — це об’єднання військовослужбовців, які в цивільному житті були митцями, але пішли захищати країну від ворога.

Фото з інтернету