Князь Олександр Невський: правда та вигадки російської пропаганди
Як зароджувався міф про Невського, чому російські військові й російська еліта досі його використовують з пропагандистською метою, в ефірі програмі Історичний фронт розповів історик Андрій Плахонін.
Андрій Давидов: У Середньовіччі чимало князів були успішними полководцями. Тож чому російські історики приділяють увагу саме Олександрові Невському?
Андрій Плахонін: Постать Олександра Невського дуже міфологізована в Росії. Але це не виняток, адже і в російській, і в українській історіографії є ідеалізовані постаті не відповідно до їхніх військових перемог. Для Москви це дуже знакова фігура не через те, що його перемоги були визначальними для майбутньої історії росії, а з точки зору того, що відбувалося далі.
По-перше, Олександр Невський є прабатьком московських князів. Загалом історія удільного Московського князівства розпочалася із заповіту Олександра Невського. Він виділив невелике місто Москву, щоб там княжив його наймолодший син Данило.
По-друге, Невський опинився на геополітичному роздоріжжі, як це було названо пізніше істориками, щодо вибору між європейським світом та азійським. І з точки зору майбутнього роздоріжжя, в якому опинялася росія і надалі, події за часів Невського здавалися знаковими.
Загалом кілька століть шанування Олександра Невського було місцевим — у Володимирському та Московському князівствах. Вперше його канонізували у 1547 році, коли виникло Московське царство і як прабатько московських князів його записали у святі. Потім про нього згадали, коли Петро I воював зі Швецією. За кілька століть вже встигли розписати, що Невська битва була набагато більшою за те, що відбувалося насправді. Петро I заснував Санкт-Петербург і, зрозуміло, Олександр Невський став знаковою фігурою, яка символізувала прагнення Росії вийти до Балтійського моря. І тоді він став святим номер один у пантеоні російському історичному та церковному. Його раку перенесли в місто на Неві та побудували там Олександро-Невський собор. І відтоді почали виникати церкви Олександра Невського по всій території імперії.
У ХІХ столітті з'явився російський націоналізм, який базувався на двох стовпах — західництво та євразійство. І тут вимушене співробітництво Невського з монголами стало знаковим. Мовляв, він відмовився від окатоличення та обрав власний шлях для Росії. Коли прийшла радянська влада, його десакралізували і в 1922 році відкрили раку. Та коли Сталін повернувся до ідеї побудови імперії, знову знадобився Невський. Мабуть, всі бачили фільм Ейзенштейна.
Андрій Давидов: Що насправді відбувалося під час битви на Чудському озері та що потім показали в Радянському Союзі, зокрема у фільмі Олександр Невський?
Андрій Плахонін: Ці події у фільмі трактувалися як протистояння Росії та Заходу, а насправді це була боротьба Пскова за незалежність від Новгорода, яка точилася кілька століть. Врешті Псков відстояв свою свободу, але втратив її у боротьбі з Москвою. Отже, одна партія бояр виступала за Новгород, інша вирішила запросити смоленського князя на стіл та лівонських лицарів, як військову допомогу. В цю громадянську війну у Пскові втрутився Олександр Невський. На Чудському озері відбулася невеличка битва, де кілька лицарів і невідома кількість ополчення були розбиті новгородською дружиною Невського. Це зіткнення назвали "Льодовим побоїщем", воно розрослося до етичних масштабів. І ось ми бачимо, що відбувалося в фільмі. А торік, під час ювілейного святкування нібито на місці битви побудували величезний меморіал, який відкривав путін. Загалом, Олександра прозвали Невським тільки у XV столітті, коли почав складатися великий історіографічний міф про цього князя.
Андрій Давидов: Згідно з історичними джерелами, як оцінювали діяльність князя сучасники?
Андрій Плахонін: Найдавніша згадка в Новгородському літописі. Там до нього ставляться дуже критично. Згадується договір, який укладали після смерті Олександра Невського з його молодшим братом Ярославом про княжіння в Новгороді. І новгородці в ньому вписали окрему статтю, щоб той не брав за приклад деспотичність брата. Дуже не любили Олександра у Новгороді, кілька разів виганяли. Але з часом навіть у самому Новгороді здійснили спробу приватизації пам'яті про Олександра.
Андрій Давидов: Коли ім'я Олександра Невського почали активно згадувати в російському війську?
Андрій Плахонін: Орден Олександра Невського запровадив ще Петро I. Але з точки зору сучасності, у 2016 році патріарх Кирило проголосив Олександра Невського святим покровителем сухопутних військ росії. Таким чином його міфічний образ остаточно перетворили на втілення всього поганого, що ми бачимо у ворожій армії. Та й в Україні, окрім нещодавно знесеного пам'ятника у Харкові, дуже багато храмів присвячено Олександру Невському. Останні дні в росії, з приводу знесення пам'ятника, багато писали, що ми, таким чином, відмовляємося від руської спадщини. Та Олександр Невський був київським князем номінально. Дуже важливо для майбутньої історії росії, що коли монголи визнали його номінальним київським князем, він в Київ княжити не поїхав. І після цього остаточно історія майбутньої москви відірвалася від історії Русі.
Андрій Давидов: Що ж сталося, коли більшовики відкрили мощі Олександра Невського?
Андрій Плахонін: Добре ілюструє, наскільки це штучний культ, історія з мощами Олександра. У 1547 році відкрили офіційно раку з мощами, написали папірець, що вони нетлінні, а отже можна його канонізувати. Але в Никонівському та Воскресенському літописах розповідається про велику пожежу в монастирі 1491 року. І в деталях розписано, що рака з мощами Олександра Невського згоріла дотла. Що вони відкрили у 1547 році, невідомо. А коли у 1922 році більшовики відкрили в Петербурзі раку з мощами Олександра Невського, то знайшли там 12 кісток від 11 різних людей. До того ж якщо вірити тому звіту, то в Олександра Невського було дві правих ноги.
Андрій Давидов: Чому так багато російських бригад мають почесне найменування — Олександра Невського?
Андрій Плахонін: У російському пантеоні це один із найголовніших святих. Мабуть, його рівня військових святих не так вже й багато, щоб був настільки великий вибір для російської армії. Тому всі хочуть мати часточку його мощів і його слави, але ми бачимо, що це не дуже допомагає. Адже частка його хреста була і на кораблі Москва, який однаково потонув. Тому така доля святого покровительства Олександра Невського чекає й інших окупантів.
Андрій Давидов: На вашу думку, чи доцільне вшанування Олександра Невського в Україні?
Андрій Плахонін: Це історичний діяч — і з точки зору часів Російської імперії, і з точки зору міфологізації його в росії. Тож згадувати і вивчати його потрібно. Щодо вшанування церквами, мабуть, ми позбудемося згадок про Олександра Невського у храмах, коли переосвятять всі ці храми на честь інших святих.
